Це одна з найстаріших безоплатних концертних серій класичної музики у США, яка відбувається просто неба у Центральному парку Нью-Йорка вже понад 100 років. Це не просто концерти — це традиція міського літа, символ доступності мистецтва й музики для всіх ньюйоркців, попри вік чи соціальний статус. Про історію виникнення цієї чудової традиції та людей, причетних до неї, — далі на newyorkski.info.
Елкан Наумбург — той, хто подарував музику місту
Коли Елкан Наумбург прибув до Америки п’ятнадцятирічним хлопцем, він мав лише дві речі — кмітливість та глибоку любов до музики. Народжений 1 січня 1835 року в Баварії, він приїхав до Балтимора у 1850 році, щоб почати життя з нуля. Працюючи у галантерейній крамниці свого зятя, юний Елкан відкладав свої перші долари не на розваги, а на квитки до концертної зали, щоб почути віртуозів В’єтана чи Тальберга. І все ж один прикрий випадок залишився в його пам’яті назавжди. Він не зміг зібрати сім доларів на виступ легендарної Дженні Лінд. Можливо, саме це розчарування перетворилося на його мрію — зробити музику доступною для всіх.
У 1853 році Елкан переїхав до Нью-Йорка, де заснував власну фірму з виробництва одягу. Бізнес швидко розквіт, а сам Наумбург став одним із найуспішніших підприємців міста. Кажуть, його компанія шила костюми «Sunday Best» — елегантний одяг для недільних прогулянок, який став символом заможного міського класу. Та навіть серед фінансового успіху серце Елкана залишалося відданим музиці.
Його будинок на 23-й вулиці став справжнім салоном музики. Тут щонеділі звучала камерна музика — грали Леопольд Дамрош, Теодор Томас, Річард Арнольд. У 1873 році саме в його вітальні з’явилося Нью-Йоркське ораторіальне товариство, яке існує й досі. Його назву придумала дружина Елкана — Берта, натхненниця багатьох творчих починань чоловіка. Саме члени цього товариства, серед яких була Луїза Вітфілд, надихнули мецената Карнегі на створення знаменитого Carnegie Hall.
Наумбург не обмежувався приватними вечорами. Він фінансував стипендії для музикантів Гарварду й Коледжу Агнес Скотт, створив пенсійний фонд для Нью-Йоркської філармонії, а також став одним із небагатьох мирян, обраних її почесним членом.
На початку XX століття Елкан замислив щось грандіозніше — вивести музику з концертних зал у парк, просто до людей. У 1905 році він розпочав серію безоплатних концертів у Центральному парку.
«Пан Наумбург — перший, і протягом багатьох років єдиний меценат, який дарує музику мешканцям Нью-Йорка безоплатно», — писала The New York Times у 1924 році.
Елкан особисто обирав програми, солістів, навіть перевіряв акустику. Його концерти відбувалися у свята, збираючи тисячі людей: робітників, дітей, туристів, музикантів-початківців. Попри свої статки, Наумбург залишався людиною скромною. Він вважав, що музика має бути спільним благом, а не привілеєм:
«Я не збудував жодного палацу — лише місце, де кожен може почути музику».
Храм музики в серці Центрального парку
Наумбурзька естрада була спроєктована ще 1916 року, але відкрилася лише через сім років — 29 вересня 1923 року. Елкан свідомо відкладав будівництво, у часи Першої світової війни він вважав недоречним зводити споруду, присвячену розвагам. Коли ж настав мир, його задум нарешті ожив.
Проєкт створив архітектор Вільям Тахау, племінник Елкана. Його напівсферична естрада з індіанського вапняку поєднала витонченість античних форм та новаторство акустики. Тахау винайшов особливу конструкцію — подвійну оболонку, що поєднала естетику й наукову точність. Зовнішній купол з 16 різьбленими рельєфними панелями захищає сцену від негоди, а внутрішній — з литих кесонних панелей — відбиває звук так, щоб кожна нота долинала навіть до найдальших слухачів. Сцена вміщує 75 музикантів, а звук розраховано на аудиторію до 70 тисяч людей — справжнє диво інженерії свого часу.
Коли нарешті відбулося урочисте відкриття, Елканові було 89 років. Він стояв у центрі натовпу, що зібрав близько десяти тисяч глядачів. Оркестром диригував Франц Кальтенборн, солісткою виступила Кетрін Лінбрук з Чиказької опери.
На естраді з’явився напис:
«Подаровано місту Нью-Йорк та його меломанам — Елканом Наумбургом».
Будівництво коштувало 125 тисяч доларів — колосальна сума для того часу, але для Елкана це був не жест розкоші, а акт любові до міста, яке стало його домом.
Втім, історія «храму музики» не завжди була спокійною. У 1989 році естраді загрожувало знесення. Лише завдяки громадському спротиву та створенню Коаліції за порятунок Наумбурзької оркестрової мушлі вдалося відстояти цю архітектурну та музичну спадщину. Судове рішення 1993 року остаточно зупинило плани демонтажу.
Протягом десятиліть тут виступали не лише музиканти, а й історичні постаті — Мартін Лютер Кінг, Елеонора Рузвельт, Джон Леннон. Кожен із них залишив на цій сцені відбиток своєї епохи.
Чергове відродження споруди відбулося у 2020-2021 роках, коли її відреставрували за кошти міського гранту, Фонду родини Полсонів та пожертви Джудіт Наумбург. Сьогодні естрада знову сяє, як задумав її Елкан, — як сцена для безоплатних концертів, відкрита небу, людям та музиці.
Спадок, що звучить крізь покоління
Після смерті Елкана Наумбурга в липні 1924 року його справа не згасла — навпаки, перетворилася на родинну традицію. Його сини, Волтер та Джордж Наумбурги, взяли на себе почесну місію продовжувати безоплатні симфонічні концерти в Центральному парку. Коли Волтер помер у 1959 році, його заповіт передбачив створення спеціального фонду, який мав гарантувати, що концерти триватимуть доти, доки служитимуть громаді.
Пам’ять про Елкана Наумбурга вшанували відразу після його смерті. 14 вересня 1924 року в Центральному парку відбувся урочистий концерт на його честь, який зібрав близько 30 тисяч людей. Мер Нью-Йорка Джон Гайлан виголосив промову, у якій назвав Наумбурга «філантропом, який демократизував музику». Його слова, опубліковані The New York Times, стали своєрідною громадянською епітафією:
«Пан Наумбург присвятив себе тому, щоб донести благословення музики до народу. Його ім’я назавжди буде пов’язане з ідеєю безоплатних концертів та музичного розвитку міста».
Згодом інші нащадки Елкана також прославилися у світі культури.
- Елеонора Наумбург Сенгер (1900-2000) — його племінниця, разом із чоловіком Елліоттом Сенгером заснувала легендарну радіостанцію WQXR, яка й сьогодні залишається єдиною класичною станцією Нью-Йорка.
- Її брат, Нед Наумбург-молодший, понад 25 років очолював Наумбурзькі концерти, а після нього справу продовжила Мішель Наумбург, дружина Джорджа Наумбурга-молодшого.
- У 1992 році президентом фонду став доктор Крістофер Лондон, правнук Елкана, який заснував Коаліцію з порятунку Наумбурзької естради. Саме його зусилля допомогли у 1990-х відстояти історичну споруду від знесення.
- Філіп Наумбург (1920-1995) — онук Елкана, став одним із засновників Фестивалю камерної музики в Санта-Фе, одного з найвідоміших у США, і багато років був меценатом та членом ради Наумбурзьких концертів.
Від Елкана до його правнуків родина Наумбургів вже понад століття тримає вогонь, запалений любов’ю до музики.
Наумбурзькі концерти у XXI столітті
На початку XXI століття Наумбурзькі оркестрові концерти не просто зберегли свою традицію — вони зміцнили репутацію як найстарішої безперервної безоплатної серії концертів класичної музики просто неба у світі.
Навіть у найскладніші періоди, як-от у 2020 році під час пандемії COVID-19, організатори залишилися вірними своєму покликанню. Після одностайного рішення Ради директорів було ухвалено оплатити виступи всім музикантам п’яти камерних оркестрів, які мали виступати того літа, — навіть попри скасування концертів. Цей жест підтвердив головну філософію серії — музика має жити, навіть у тиші.
Програми Наумбурзьких концертів охоплюють широкий діапазон: від барокових шедеврів та романтичних симфоній до сучасних експериментальних творів. У центрі місії залишається ще одна постійна мета — давати шанс виступити з оркестром талановитим молодим виконавцям, для яких такі сцени часто стають першим кроком у професійному житті.
Серед останніх яскравих подій серії — виступи камерного ансамблю The Knights, які поєднали «Угорські танці» Брамса з ніжною елегією Анни Клайн In Her Arms, присвяченою її матері, а також програма Оркестру Святого Луки з сопрано Шерезадою Пантакі, повністю присвячена творам Вівальді.
У квітні 2025 року серія пережила новий етап свого розвитку — виконавчим директором став Ентоні Брейсвелл, скрипаль, альтист та випускник Джульярдської школи. Брейсвелл, відомий своїм поєднанням класичних, народних та світових музичних традицій, наголосив:
«Живу музику неможливо замінити. Елкан Наумбург вірив, що вона має бути безоплатною та доступною для всіх, і я хочу продовжити цю місію».
Naumburg Orchestral Concerts — це не просто музика в парку. Це живий символ філантропічного духу Елкана Наумбурга — людини, яка вірила, що справжнє мистецтво має звучати просто неба, для кожного.