FringeNYC — міжнародний фестиваль незалежного, експериментального театру та перформативного мистецтва, який багато років був однією з найважливіших альтернативних театральних подій Нью-Йорка. Докладніше про його історію та особливі події — далі на newyorkski.info.
Від Единбурга до Мангеттену: народження FringeNYC
Понад двадцять років New York International Fringe Festival, відомий як FringeNYC, був місцем, де театр дихав на повні груди. Тут не боялися дивних ідей, гострих тем та форм, що ламали звичні рамки. Від свого заснування у 1997 році фестиваль поступово перетворився на один з найбільших fringe-форумів Північної Америки — щороку він збирав сотні незалежних митців та приваблював тисячі глядачів, готових до несподіванок.
Все почалося з простого, майже наївного запитання, яке наприкінці 1990-х років поставили собі нью-йоркські театрали:
«Якщо в Единбурзі є Fringe, чому Нью-Йорк не може мати свій?»
Ідея знайшла відгук миттєво — на першу зустріч прийшли сотні охочих. Так народився фестиваль, який виріс з офф-бродвейської культури незалежності й став проєктом The Present Theatre Company — організації, що бачила театр як простір спільноти, діалогу та змін.
Саме на сценах FringeNYC вперше заявили про себе вистави, яким судилося увійти в історію американського театру: Urinetown, Dog Sees God, музична версія Debbie Does Dallas, а також англомовна прем’єра The Black Rider. Фестиваль вмів не лише відкривати нові імена, а й давати їм другий шанс. Після основного сезону найяскравіші проєкти поверталися в програмі FringeNYC Encore, отримуючи ще два тижні життя й уваги.
У 2017 році фестиваль взяв паузу, намагаючись переосмислити себе. Повернення у 2018-2019 роках було скромнішим, але сміливим — Fringe вийшов за межі Мангеттену й заговорив з містом ширше. Та після 2019 року його активність поступово згасла. Закриття офіційного сайту у 2021 році стало тихою фінальною крапкою в історії події, яка колись визначала ритм альтернативного театру Нью-Йорка — і залишила по собі спадщину свободи, ризику та відкриттів.
Театр без меж
Програма FringeNYC ніколи не була хаотичною. На відміну від багатьох інших fringe-фестивалів, тут діяв журійний відбір: з величезного потоку заявок щороку обирали приблизно дві сотні проєктів. До програми потрапляли драми й комедії, мюзикли та клоунада, ляльковий театр, бурлеск, магія, перформанси й міждисциплінарні експерименти. Сам факт участі у фестивалі вважався знаком якості та важливою віхою для незалежного митця.
З часом FringeNYC вийшов за межі суто театрального марафону й перетворився на повноцінну культурну екосистему. Освітня програма FringeU підтримувала митців знаннями й інструментами, FringeART відкривав простір для візуального мистецтва, FringeAL FRESCO виносив театр просто на вулиці, а FringeJR знайомив з ним наймолодших глядачів. Фестиваль жив не лише на сценах — він розчинявся в міському просторі й щоденному житті.
За сезон FringeNYC збирав до 75 тисяч глядачів: театралів, продюсерів, критиків і тих, хто шукав нові голоси ще до того, як вони ставали гучними. Вся ця масштабна конструкція трималася на принципі «перевернутої піраміди»: тисячі митців та волонтерів, сотні вистав та десятки локацій, а також невелика команда, об’єднана ідеєю взаємної підтримки. Фестиваль вірив у театр як спосіб творити спільноту, говорити з сучасністю напряму й будувати чесні стосунки з глядачем.
Люди, які тримали FringeNYC
За кожною великою театральною подією стоять не лише вистави та ідеї, а й люди, які день за днем підтримують її життя. Для FringeNYC такою опорою стала команда The Present Theatre Company та Рада директорів — спільнота професіоналів, закоханих у театр та в сам Нью-Йорк.
Шеллі Берч, президентка Ради директорів, була з Fringe ще до його офіційного народження. У середині 1990-х вона буквально збирала майбутній фестиваль з питань, нотаток та розмов у пішохідних крамницях Нижнього Іст-Сайду, допомагаючи зберегти зв’язок з місцевою громадою. Почавши як волонтерка, Шеллі поступово взяла на себе адміністративні обов’язки, а з 2005 року очолила Раду.
Кріс Альбріго приніс у FringeNYC поєднання мистецтва, технологій та фінансів. Продюсер та драматург з досвідом у консалтингу та технологічній індустрії, він поєднував роботу у фінтех-сфері з академічними дослідженнями в галузі цифрових гуманітарних наук. Його трансдисциплінарний погляд допомагав фестивалю мислити ширше — на перетині культури, даних та нових моделей управління.
Фінансову стійкість фестивалю багато років підтримувала Меган Кондіт. Менеджерка StepStone Group з досвідом роботи в Blackstone та низці театральних і освітніх організацій, вона поєднала управлінську точність з глибоким розумінням драматургії. Її п’єси ставилися по всій країні, а власний досвід авторки допомагав їй бачити потреби митців не лише в цифрах, а й у контексті творчого процесу.
Мегган Додд, секретар Ради та багаторічна директорка програми FringeHIGH, прийшла до театру після тридцяти років роботи прокуроркою. Вийшовши на пенсію, вона повернулася до своєї першої любові — сцени, зосередившись на прикладному театрі та соціальних змінах. Її робота з інклюзивними театральними компаніями зробила Fringe ще відкритішим та людянішим.
У центрі цієї екосистеми стояла Олена Голі — художня керівниця The Present Theatre Company та ключова фігура історії FringeNYC. Саме вона перетворила ідею локального фестивалю на найбільшу мультидисциплінарну театральну подію Північної Америки. Від реєстрації некомерційної організації та створення Ради директорів до управління бюджетами, зборами коштів та тисячами волонтерів — її роль охоплювала все. Під її керівництвом FringeNYC став місцем, де ідея та сміливість важили більше за бюджет.
За десятиліття роботи фестиваль виріс з бюджету в 74 тисячі доларів до проєкту з річними витратами понад мільйон. При цьому The Present Theatre Company вибудувала унікальну модель стійкості: більшість коштів надходили з заробленого доходу, а левова частка бюджету спрямовувалася безпосередньо на програмування, а не на адміністрацію.
FringeNYC тримався на людях — на сотнях співробітників та тисячах волонтерів, на п’яти тисячах артистів щороку, на вірі в те, що театр здатен створювати спільноту. Саме ця команда зробила фестиваль не просто подією, а явищем, яке й досі визначає уявлення про незалежний театр у Нью-Йорку.
FringeNYC між підтримкою та ризиком: контрактна суперечка 2016 року
У 2016 році, на своє двадцятиріччя, Нью-Йоркський міжнародний фестиваль Fringe працював як злагоджений театральний вулик. Він сам орендував сцени, забезпечував техніку, страхування й домовленості з Actors’ Equity, знімаючи з незалежних митців головний тягар — високу орендну плату. Саме ця продюсерська модель згодом і стала джерелом конфлікту.
Напередодні фестивалю Гільдія драматургів розіслала учасникам Biz Blip — застереження щодо контрактів FringeNYC. Причиною став пункт про 2% доходів від допоміжних прав автора протягом семи років (після перших $20 000). Як наголошувалося в заяві,
«фестивалі, які не є виробниками, зазвичай не мають права на допоміжні права авторів».
Порівняння з Единбургом було ключовим — і водночас найболючішим.
Художня керівниця FringeNYC Олена Голі різко відмежовувала фестиваль від Единбурзької моделі:
«Ми ж самі орендуємо, обладнуємо, обслуговуємо сцени й інвестуємо в кожне шоу».
За її словами, Fringe витрачав $6-7 тисяч на постановку, а 2% були радше символічним визнанням внеску — за двадцять років цей пункт спрацював лише тричі, зокрема у випадку Urinetown.
Гільдія драматургів дивилася на проблему стратегічно. Її представник Девід Фау застерігав:
«Проблема не лише в одному фестивалі. Це може стати новою нормою по всій країні».
Парадокс FringeNYC полягав у тому, що він був водночас потужною вітриною для нових голосів і потенційним бар’єром для них. Саме тому дискусія звучала не як вирок, а як застереження: фестиваль, що живиться енергією молодого театру, має особливо уважно зважувати сигнали, закладені в його контрактах.
Тепер FringeNYC вже не щорічна подія, а важлива сторінка культурної історії Нью-Йорка. Він живе в пам’яті, архівах та впливі, який справив на покоління митців. Його спадщина — нагадування про те, що навіть маргінальна сцена здатна змінити театральний ландшафт великого міста, якщо має свободу, сміливість та місто, готове слухати.