Флорін Штеттгаймер була художницею-модерністкою, театральною дизайнеркою, поетесою та феміністкою. Разом із сестрами вона організувала у Нью-Йорку авангардний салон. Також саме Штеттгаймер вперше створила феміністичний оголений автопортрет і писала картини, присвячені проблемам раси та сексуальних уподобань. Її роботи за життя бачили у США та Європі, а після смерті художниці вони були передані американським музеям. Якою була ця талановита жінка докладніше розповідає newyorkski.info.
Початок життя та освіта
Флорін Штеттгаймер народилась 19 серпня 1871 року у Рочестері, штат Нью-Йорк. Її мати Розетта походила з заможної німецько-єврейської родини. Одружившись із Йозефом Штеттгаймером, вона народила п’ятьох дітей, але чоловік залишив родину та переїхав до Австралії. Розетта виховувала сина та доньок сама. На літо родина виїжджала до Європи.
Флорін з дитячих років виявила хист до малювання. З 1881 по 1886 рік вона навчалась у Штутгартському інституті придворних мистецтв, а також брала приватні уроки у його директорки. Перебуваючи у Німеччині, Флорін опанувала німецький академічний живопис. В Європі дівчинка залюбки відвідувала художні галереї та музеї, поринаючи в історію мистецтва. Вона вивчала роботи майстрів минулого, а свої враження детально описувала у щоденниках.
У 1892 році Флорін вступила до Ліги студентів-художників у Нью-Йорку. У цій школі вона навчалась у Кеньйона Кокса, Гаррі Моубрея та Джеймса Беквіта, які працювали у французькому стилі. Закінчивши навчання, дівчина майстерно писала реалістичні, традиційні, академічні та оголені портрети. Після цього вона повернулась до Європи, де досліджувала живопис своїх сучасників та випробовувала себе у різних стилях.
Значне враження на неї справили «Російські балети» Сержа Дягілєва, які Флорін побачила у Парижі у 1912 році. Під їх впливом вона створила лібрето, декорації та костюми для власної опери «Орфей чотирьох мистецтв», але на сцені її так і не поставили.
Салон сестер Штеттгаймер
У 1914 році Флорін перебувала у Берні, аж раптом почалась Перша світова війна. Зрештою їй вдалось потрапити на корабель і повернутись до рідного Нью-Йорка. У цей період мисткиня вирішила відмовитися від традиційного стилю та створити власний, щоб відобразити свої почуття та переживання.
Разом із сестрами Флорін Штеттгаймер оселились у квартирі на Мангеттені та почала проводити салони. На свої заходи жінки запрошували молодих художників-експатріантів, наприклад, Марселя Дюшана та Альберта Глейза, а також учасників спілки Альфреда Штігліца, наприклад, Джорджію О’Кіф. До салону приєднувались також музиканти та танцюристи, письменники та поети й інші представники тогочасного нью-йоркського авангарду.
Унікальним салон став через те, що його учасникам не було потреби приховувати свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Річ у тім, що подібні стосунки тоді у Нью-Йорку були незаконними, але сестри Штеттгаймер на це не зважали.
На вечірках Флорін демонструвала гостям свої нові картини. Її старша сестра Керрі готувала смачні коктейлі та незвичайні страви. Влітку вони часто влаштовували цілодобові вечірки, орендуючи літні будиночки неподалік від міста. Ці зібрання Флорін також втілила на декількох своїх полотнах.
Живопис, поезія та фемінізм Флорін Штеттгаймер
Упродовж життя Флорін Штеттгаймер провела лише одну персональну виставку. Вона відбулась у 1916 році у Кноедлері завдяки Марі Стернер, дружині художника Альберта Стернера. На цій виставці були представлені ранні роботи художниці, в яких вона часто наслідувала Матісса. Ці картини не принесли Флорін популярності та не знайшли покупців.
Надалі Штеттгаймер відкинула традиційний формалізм і модерністську абстракцію та створила власний яскравий театральний стиль. Кожне з її пізніх полотен перетворювалось на сцену, сповнену членами родини, друзями та знайомими. У картинах художниця використовувала яскраві кольори на білому фоні, додаючи багато дрібних гумористичних штрихів. Також вона розташовувала фігури навколо реальних видатних місць та відомих пам’яток архітектури, які відтворювала дуже точно.
Писала Флорін Штеттгаймер не лише картини, а й вірші, але не поширювала їх. Вона записувала рядки на маленьких клаптиках паперу, які після смерті мисткині зібрала та опублікувала її сестра Етті для родини та друзів. Ця поезія досить різноманітна – від легкого дитячого стилю до дотепної соціальної критики та сатиричних портретів колег. Флорін Штеттгаймер також писала вірші з критикою сучасної споживацької культури та їдкими зауваженнями щодо ідеї шлюбу. Ця збірка віршів була перевидана у 2010 році.
Варто відзначити й прогресивні феміністичні погляди художниці. Відповідно до змісту її щоденників, картин та віршів, можна зробити висновок про романи мисткині з чоловіками, які траплялись з нею у юні роки. Флорін захоплювалась чоловіками та зображала ці почуття у мистецтві. Водночас вона була категорично проти шлюбу, вважаючи, що він обмежує жінку та стає перепоною на шляху до творчості.
Відомо, що Флорін носила білі панталони, як робили суфражистки та феміністки. Перебуваючи у Європі, вона активно вивчала феміністичні теми у мистецтві та цікавилась творчістю жінок-акторок. У 1896 році разом із сестрами Флорін відвідала Перший Міжнародний феміністичний конгрес у Парижі.
У 1915 році художниця написала оголений автопортрет у натуральну величину під назвою «Натурниця». В історії західного мистецтва того часу це було рідкісне явище та вперше створене жінкою. Автопортрет має феміністичний характер, адже на ньому художниця тримає букет квітів над відверто намальованим лобковим волоссям з глузливим виразом.
Розвиваючи феміністичну тему, Штеттгаймер створила серію робіт, наприклад, «Весняний розпродаж у Бенделя» (1921 рік). У ньому вона зобразила заможних жінок різної статури під час примірки одягу у дорогому універмазі. На іншій картині художниця написала оголених жінок, що катаються на поплавках та плавають у мушлях. Ці роботи були дуже незвичайними та прогресивними для того часу й привернули ще більше уваги до творчості Флорін Штеттгаймер.
Смерть відомої художниці
Флорін Штеттгаймер пішла з життя 11 травня 1944 року внаслідок онкологічного захворювання у лікарні Нью-Йорка. За нею доглядали сестри Етті та Керрі, а також адвокат Джозеф Соломон. Художниця попросила близьких кремувати її тіло, а прах розвіяти по річці Гудзон. Так і було зроблено.
Після смерті мисткині Музей сучасного мистецтва організував виставку-ретроспективу її робіт. Це було вперше зроблено для жінки-художниці. Потім виставку демонстрували у Сан-Франциско та Чикаго. Тож особистість мисткині не була загублена, а поціновувачі мистецтва продовжили цікавитись її творчістю та купувати її полотна.
Щодо творчої спадщини, то Флорін Штеттгаймер хотіла, щоб якийсь американський музей прийняв усі її роботи як одну колекцію. Проте вона переглянула цю частину заповіту та попросила сестер передати картини у різні музеї США. Цим після смерті художниці займався її адвокат й завдяки його старанням на полотна Флорін Штеттгаймер нині можна подивитись у різних куточках країни.