Барбара Волтерс — легендарна американська тележурналістка, яка першою серед жінок стала співведучою мережевих новин США. Про те, як вона змогла подолати дискримінацію, підписала рекордний контракт та увійшла в історію телебачення завдяки своїм культовим інтерв’ю — далі на newyorkski.info.
Дитинство серед оманливих софітів
Барбара Джилл Волтерс народилася 25 вересня 1929 року в Бостоні — у родині, де шоубізнес був не просто професією, а способом життя. Її батько, Лу Волтерс, імпресаріо нічних клубів та бродвейський продюсер, походив з сім’ї російських єврейських іммігрантів. Мати була донькою іммігрантів, тримала родину в непростих обставинах постійних переїздів та фінансових гойдалок.
Дитинство Барбари минало за лаштунками: репетиції, сцени, артистки й танцівниці, що підхоплювали маленьку дівчинку й кружляли її до запаморочення, а потім батько вів доньку по хот-доги. Та життя не було суцільним святом. Лу Волтерс не раз здобував та втрачав статки, після чергового краху сім’я втратила пентхаус біля Центрального парку, будинок у Флориді та майно. Ці злами навчили Барбару триматися тверезо та не захоплюватися знаменитостями — навичка, що згодом стане її професійною перевагою. Вона казала:
«На перший погляд, це було дуже гламурно, але я знала, що у них є проблеми та труднощі. Тому я ніколи не була в захваті від знаменитостей. Це походить з мого дитинства».
Родинні втрати також залишили слід. Брат Бертон помер немовлям від пневмонії, старша сестра Жаклін, народжена з порушеннями розвитку, пішла з життя у 1985 році. Сама Барбара росла між Бостоном, Нью-Йорком та Маямі-Біч, змінюючи школи разом з бізнес-планами батька. У 1951 році вона здобула ступінь бакалавра з англійської мови в коледжі Сари Лоуренс.
Шлях до етеру: як Барбара Волтерс змінила правила гри
Початок кар’єри Барбари Волтерс був далеким від блиску телеетерів. Після року роботи в невеликому рекламному агентстві у Нью-Йорку вона влаштувалася на флагманську станцію NBC — WNBT-TV, де писала рекламні тексти й пресрелізи. Вже у 1953 році Волтерс створила власну 15-хвилинну дитячу програму «Запитай камеру», режисером якої був тоді ще молодий Рун Арледж. Паралельно вона продюсувала матеріали для світського оглядача Ігоря Кассіні, однак швидко залишила NBC після особистого конфлікту — епізоду, що яскраво продемонстрував, наскільки вразливим було становище жінки в медіа того часу.
Далі був короткий етап на каналі WPIX з The Eloise McElhone Show, яке закрили вже у 1954 році. Проте Волтерс не зупинилася, у 1955 році вона стала авторкою текстів для ранкового шоу CBS, а згодом кілька років працювала публіцисткою в Tex McCrary Inc. та писала для журналу Redbook. Цей досвід загартував її як журналістку й оповідачку — уважну до деталей та людських історій.
Перелом настав у 1961 році, коли Волтерс приєдналася до The Today Show на NBC як автор текстів та дослідниця. Невдовзі вона отримала роль так званої Today Girl — позицію, що в дофеміністську епоху зводилася до легкої бесіди, погоди та реклами. Та Волтерс відмовилася бути «декорацією», за рік вона стала повноцінною репортеркою, сама готувала, писала й редагувала власні сюжети. Її матеріали вирізнялися емпатією й уважністю до реальності, чим швидко здобули прихильність глядачів.
У 1971 році Волтерс почала вести власне партнерське шоу Not for Women Only, яке виходило після Today. Водночас вона роками працювала поруч з Г’ю Даунсом, з яким мала рівноправні професійні стосунки. Та інша динаміка склалася з новим ведучим Френком Макгі, він погоджувався на спільні інтерв’ю лише за умови, що перші три запитання будуть його. Волтерс довелося прийняти ці правила — типовий компроміс для жінки в чоловічому новинному світі.
Ситуація змінилася у 1974 році після смерті Макгі.
NBC офіційно призначила Барбару Волтерс співведучою The Today Show — першою жінкою в історії американських новинних програм на такій посаді. Її інтелект, екранна впевненість та журналістська наполегливість зробили її однією з найвпливовіших постатей етеру. Вже наступного року вона отримала премію «Еммі».
Епоха ABC: великі інтерв’ю, великі ставки
У середині 1970-х років Барбара Волтерс зробила крок, який назавжди змінив американське телебачення. Вона підписала п’ятирічний контракт з ABC на рекордні 5 мільйонів доларів та стала не лише найбільш високооплачуваною ведучою новин свого часу, а й першою жінкою, яка очолила вечірній мережевий випуск новин. З 1976 по 1978 рік Волтерс була співведучою ABC Evening News разом з Гаррі Різонером.
Після відходу з вечірніх новин вона знайшла формат, у якому розкрилася повністю. У 1979 році Волтерс приєдналася до журналістського журналу 20/20, де знову об’єдналася з Г’ю Даунсом. У 1984 році вона стала співведучою програми й залишалася її обличчям до 2004 року. Паралельно Волтерс була ключовою фігурою спеціальних трансляцій ABC: коментувала президентські інавгурації, модерувала дебати, працювала в етері під час трагедії 11 вересня.
Але справжньою легендою її зробили інтерв’ю. Волтерс називали майстринею особистісної журналістики — вона вміла говорити просто й водночас ставити запитання, від яких співрозмовники відкривалися. Її прайм-таймові Barbara Walters Specials, що стартували у 1976 році, збирали рекордні рейтинги. Вона першою провела спільне інтерв’ю з Анваром Садатом та Менахемом Бегіном у момент, коли зароджувався єгипетсько-ізраїльський мирний процес. Вона ставила незручні питання Фіделю Кастро про свободу преси, говорила з Маргарет Тетчер, Борисом Єльциним, Вацлавом Гавелом, Муаммаром Каддафі, Саддамом Хусейном тощо.
Її співрозмовниками були й ікони культури — від Кетрін Гепберн та Майкла Джексона до Анни Вінтур. Абсолютним телевізійним рекордом стало інтерв’ю з Монікою Левінскі у 1999 році — його подивилися 74 мільйони глядачів. Волтерс вміла відчувати драматургію моменту й завершувати етер фразами, що миттєво ставали цитатами.
І всі знали, що якщо ця жінка захоче взяти у когось інтерв’ю, вона його здобуде. Для того щоб отримати інтерв’ю з Марком Девідом Чепменом, вбивцею Джона Леннона, Вольтерс писала йому листи 12 років, перш ніж він погодився на розмову.
Окремою главою стала програма The View, прем’єра якої відбулася у 1997 році. Волтерс була її співзасновницею, співведучою та багаторічною виконавчою продюсеркою. Формат — розмова жінок різних поколінь та поглядів про політику, сім’ю та суспільство — став революційним для денного телебачення й приніс шоу численні премії «Еммі».
У 2014 році Барбара Волтерс офіційно попрощалася з регулярним етером, залишившись за кадром як продюсерка та інколи повертаючись для спеціальних інтерв’ю. Її останні роботи вийшли в середині 2010-х років, а фінальне інтерв’ю з Дональдом Трампом прозвучало у грудні 2015 року.
Кар’єра Волтерс стала хронікою другої половини ХХ століття — через голоси президентів, диктаторів, зірок. Вона не просто брала інтерв’ю — вона вчила телебачення слухати.
Особисте життя, випробування та спадщина
Особисте життя Барбари Волтерс було не менш насиченим, ніж її кар’єра. Вона чотири рази виходила заміж за трьох чоловіків, шукаючи баланс між близькістю та свободою. Першим був бізнес-керівник та колишній лейтенант ВМС Роберт Генрі Кац. Шлюб 1955 року, укладений у готелі Plaza в Нью-Йорку, виявився коротким, пара прожила лише один рік. У 1963 році Волтерс одружилася з театральним продюсером Лі Губером. Цей союз тривав понад десятиліття й приніс їй материнство: після кількох викиднів пара усиновила дівчинку Жаклін Дену — названу на честь сестри Барбари. У 1976 році подружжя розлучилося. Третім чоловіком став Мерв Адельсон, керівник Lorimar Television, їхній шлюб у 1981 році завершився розлученням, але через кілька років вони зійшлися знову і вдруге розійшлися у 1992 році.
Поруч зі шлюбами були й гучні стосунки. Волтерс приписували романи з майбутнім головою ФРС Аланом Грінспеном, сенатором Джоном Ворнером, а також із сенатором Едвардом Бруком.
У 2010 році журналістка перенесла операцію з заміни аортального клапана й вже за кілька місяців повернулася в етер. Останні роки життя минули в тиші. 30 грудня 2022 року Барбара Волтерс померла у своєму домі на Мангеттені у 93 роки. Її прощальні слова
— «Ніякого жалю. У мене було чудове життя» —
викарбувані на надгробку у Флориді, де вона похована поруч із рідними.
Документальний фільм «Barbara Walters: Tell Me Everything» 2025 року підсумував цю дорогу — життя, прожите без жалю та з безумовним впливом.
Спадщина Волтерс вимірюється не лише нагородами, а й зрушенням у самій культурі телебачення. Вона починала в часи, коли жінкам не довіряли серйозні теми — війну, політику, владу. Своїм стилем уважного, емпатійного інтерв’ю вона відкрила двері цілому поколінню ведучих. Її вплив закарбувався у Залі слави телебачення, на зірці Голлівудської алеї, в численних «Еммі» та в попкультурі — від пародії Гілди Реднер до впізнаваної інтонації, яку неможливо сплутати.