Лорен Беколл була однією з провідних актрис Золотої доби Голлівуду, стоячи в одному ряду з Мерилін Монро та Ритою Гейворт. У цій статті на newyorkski.info дізнаємось її захопливу історію, від обкладинки Harper’s Bazaar до культового роману з Гамфрі Богартом, тріумфу на Бродвеї та статусу ікони стилю і фемінізму.
Обкладинка, яка привела до Голлівуду
Народжена 16 вересня 1924 року в Нью-Йорку в сім’ї єврейських іммігрантів з Польщі та Румунії, вона отримала ім’я Бетті Джоан Перске. Після того як її батько-алкоголік залишив сім’ю, коли дівчинці було пʼять років, її виховувала мати та велика родина. Згодом Бетті з матір’ю змінили прізвище на бабусине дівоче — Бекол (додавши другу літеру «л» для легшої вимови). Попри бідність, дівчинка змалечку захоплювалася театром та працювала білетеркою, адже там вона могла бачити видатних акторів того часу.
Щоб оплатити навчання в Американській академії драматичного мистецтва, Бетті почала працювати моделлю. Все змінилося, коли на неї звернула увагу могутня Діана Вріланд, редакторка Harper’s Bazaar. Вріланд помістила 18-річну Бетті на обкладинку березневого номера журналу 1943 року. На відміну від типових моделей того часу, Беколл виглядала серйозною, з виразом очей, що випередив свій час та нагадував сучасний «подіумний погляд».
Саме ця обкладинка потрапила на очі Слім Гоукс — дружині впливового голлівудського режисера Говарда Гоукса. Слім зрозуміла, що це саме той тип жінки, який подобався її чоловікові. Говард Гоукс привіз дівчину до Голлівуду, уклав з нею контракт та взявся ліпити ідеальну жінку для своїх фільмів. Він змусив її взяти сценічне ім’я Лорен та наполіг на тренуваннях, щоб зробити голос ще нижчим.
Перший фільм та велике кохання
Дебют Лорен Беколл відбувся у фільмі Говарда Гоукса «Мати й не мати» (To Have and Have Not, 1944), коли їй було лише 19 років. Гоукс вирішив поставити свою нову протеже в пару з однією з найбільших зірок того часу — 44-річним Гамфрі Богартом.
Для молодої акторки це був жахливий досвід. Згодом вона згадувала:
«Я була просто дитиною і до смерті боялася всіх цих професіоналів навколо… Моя голова тряслася, мої руки тряслися. І тоді я виявила, що якщо я опущу голову та подивлюся вгору, моя голова не буде трястися».
Цей вимушений спосіб перетворився на її фірмовий погляд — ідеально вивірену суміш сором’язливості та спокуси, яка стала її візитівкою на все життя.
У цьому ж фільмі прозвучала одна з найвідоміших реплік в історії кіно. Граючи Слім, незалежну дівчину з темним минулим, Беколл промовляє до героя Богарта:
«Ви не зобов’язані щось говорити. Ну хіба що посвистом. Ви знаєте, як свистіти, чи не так, Стів? Ви просто з’єднуєте губи й дмете».
Сцена була настільки напруженою та революційною, що режисер Говард Гоукс змінив оригінальний сценарій (де персонаж Богарта мав закрутити роман з іншою жінкою), побачивши неймовірну «хімію» між акторами.
Роман між Беколл та Богартом, який розпочався на знімальному майданчику «Мати й не мати», став однією з найвеличніших історій кохання в Голлівуді. Богарт на той час був у нещасливому шлюбі зі своєю третьою дружиною, актрисою Майо Метот, чий алкоголізм та агресія призвели до того, що пару називали «Богарти, що б’ються».
Зустрічі закоханих спочатку відбувалися таємно: у припаркованих на темних вулицях машинах або під час перерв на знімальному майданчику. Вони називали одне одного «Слім» та «Стів» — іменами своїх персонажів. Попри сумніви голлівудських скептиків, які вказували на 25-річну різницю у віці, пара одружилася 21 травня 1945 року на фермі друзів в Огайо. На весіллі Богарт навіть плакав від щастя.
Вони знялися разом ще у трьох класичних фільмах нуар: «Глибокий сон» (The Big Sleep, 1946), «Темний пасаж» (Dark Passage, 1947) та «Кі-Ларго» (Key Largo, 1948). Однак, вийшовши заміж, Беколл свідомо відсунула свою кар’єру на другий план, щоб зосередитися на сім’ї та вихованні двох дітей — Стівена та Леслі. Утім, вона ніколи не шкодувала про свій вибір.
«Слава Богу, що я поставила наш шлюб на перше місце, тому що він тривав не дуже довго».
Їхній шлюб обірвався трагічно, у 1957 році Гамфрі Богарт помер від раку стравоходу. Беколл залишилася вдовою у віці 32 років.
Ікона стилю, сили та принципів
Сучасним глядачам може здатися дивним називати Беколл феміністичною іконою, враховуючи її рішення пожертвувати кар’єрою заради шлюбу з набагато старшим чоловіком. Проте, її вплив відчувається через екранний образ та життєву позицію.
У фільмі «Мати й не мати» її героїня не була типовою поганою дівчинкою, яка зрештою потрапляє до в’язниці або гине. Слім була моральним агентом, ініціатором стосунків, вона перша пропонує гроші, перша цілує героя Богарта та веде його за собою. Вона змінила традиційні гендерні коди, ставши швидше головним героєм, ніж героїнею, поєднуючи жіночність із хлоп’ячою зухвалістю.
Крім того, Беколл разом з Богартом була серед перших знаменитостей, які стали політичними активістами. У 1947 році вони стали засновниками «Комітету за Першу поправку» (Committee for the First Amendment) — групи акторів та режисерів, яка виступила проти антикомуністичного «полювання на відьом», організованого Комісією з розслідування антиамериканської діяльності (HUAC). Подружжя полетіло до Вашингтона, щоб публічно протестувати проти методів комісії та захистити свободу слова, ризикуючи своїми кар’єрами. Хоча пізніше, під тиском студій та суспільства, вони були змушені дистанціюватися від комуністів, їхня участь довела, що вони були людьми з совістю.
Вплив Лорен Беколл на індустрію моди був не менш потужним, ніж на кінематограф. Музей Технологічного інституту моди (FIT) у Нью-Йорку навіть присвятив виставку її стилю, який вона сама називала складною недбалістю.
Беколл мала суто нью-йоркський підхід до моди — практичний, але шикарний. Вона віддавала перевагу строгому пошиттю та класичним силуетам, уникаючи зайвих прикрас, вульгарності та високих зачісок. Навіть у звичайних штанах та светрі з круглим вирізом вона випромінювала чуттєвість, бувши повною протилежністю відвертій сексуальності Мерилін Монро.
Беколл носила речі від видатних кутюр’є, таких як Норман Норелл, Крістіан Діор, Ів Сен-Лоран та Емануель Унгаро, але робила це по-особливому. Її здатність поєднувати голлівудський гламур з чоловічою, силою була унікальною. Не дивно, що у 1995 році вона отримала нагороду «Ікона моди» від Ради модельєрів Америки (CFDA).
Тріумф на Бродвеї та пізнє визнання
Після смерті Богарта Беколл довелося заново будувати своє життя. У 1961 році вона вийшла заміж за актора Джейсона Робардса, від якого народила сина Сема. Проте цей шлюб постраждав від алкоголізму чоловіка та завершився розлученням у 1969 році.
Справжнє творче відродження Беколл знайшла на сцені.
«Я нарешті відчула, що стала самою собою, коли вийшла на сцену», — зізнавалася вона.
Її виступи на Бродвеї принесли їй дві премії «Тоні» за найкращу жіночу роль у мюзиклах: «Аплодисменти» (Applause, 1970) та «Жінка року» (Woman of the Year, 1981).
У кіно її кар’єра також отримала друге дихання в останні десятиліття життя. Роль жорстокої та самозакоханої матері героїні Барбри Стрейзанд у фільмі «Дзеркало має два обличчя» (The Mirror Has Two Faces, 1996) принесла їй першу та єдину номінацію на премію «Оскар», в також перемогу на «Золотому глобусі».
Цікаво, що у 2009 році Американська кіноакадемія врешті-решт вручила їй почесний «Оскар» за внесок у кінематограф. Проте Беколл пізніше зізналася, що промова, яку вона виголосила під час отримання нагороди, стала для неї одним з найгірших спогадів. Від хвилювання вона говорила переважно про Богарта та забула згадати свого другого чоловіка Джейсона Робардса та їхнього сина Сема, який сидів у залі.
«Те, що мало стати одним із найкращих днів у моєму житті, стало одним з найгірших», — з сумом зізнавалася вона.
Лорен Беколл продовжувала працювати до останніх років життя. Вона знімалась у фільмах Ларса фон Трієра («Догвілль», «Мандерлей») та озвучувала персонажів анімаційних стрічок (наприклад, у фільмі Хаяо Міядзакі «Мандрівний замок» та серіалі «Гріфіни»). Акторка померла 12 серпня 2014 року у віці 89 років у своєму будинку в Нью-Йорку, залишивши по собі трьох дітей та статус неперевершеної легенди.
Її життя — це історія трансформації сором’язливої дівчинки з Брукліну на світову ікону, яка не лише підкорила екрани, але й стала символом жіночої незалежності, бездоганного смаку та громадянської мужності.